Голий Віктор Анатолійович

Дата та місце народження: 28.09.1981 р., м. Знам’янка, Кіровоградської області

Дата та місце загибелі: 28.08.2014 р., м. Дебальцеве, Донецька обл..

Звання: рядовий

Посада: Зенітник

Підрозділ: 42-й батальйон територіальної оборони «Рух Опору»

Обставини загибелі: Загинув у боях під Дебальцеве (Донецька обл.), прикривав відхід колони української військової техніки та ціною власного життя врятував своїх побратимів.

Сімейний стан: Залишилась дружина та син 2013 р.н.

Місце поховання: с. Плоске, Кіровоградська обл.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

• 15 травня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);
• 26 вересня 2014-го в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Герої не вмирають!», яка приурочена пам'яті Віктора Голого;
• 27 серпня 2015 року у Знам'янці відкрито пам'ятну дошку Віктору Голому.

Голий Віктор Анатолійович, народився 28 вересня 1981 року у сім’ї службовців. Мати – вчитель початкових класів, батько – пенсіонер МВС. Віктор виростав товариською та неконфліктною дитиною, підтримував дружні стосунки у школі і за місцем проживання, захоплювався малюванням, займав призові місця на конкурсах, приймав участь у шкільних та класних культурних заходах. Заочно навчався у малій академії наук при Кіровоградському педуніверсітеті на відділенні «історичного краєзнавства». Виборов перше місце обласного конкурсу з історії рідного краю. Був співавтором у написанні книги «Реабілітовані історією», про те як вивозили українську молодь на рабські роботи до Німеччини, упорядником якої був Василь Бондар – голова спілки письменників Кіровоградської області. Навчався на заочному відділенні історичного факультету Кіровоградського педуніверситету, одночасно здобував професію столяра-будівельника. В період безробіття не цурався ніякої роботи працював будівельником, охоронником. Закінчивши Дніпропетровський інститут державного управління НАДУ при Президентові України, отримав кваліфікацію магістра державного управління і працював у Дніпропетровській обласній державній адміністрації на різних посадах. У подальшому викладав історію у Знам’янській школі №1, а згодом перейшов у  міський краєзнавчий музеї на посаду методиста з питань туризму. Активний учасник революційних «Майданів», «Самооборони Майдану», козак окремого Чорноліського полку імені козака Мамая Центрального козацького округу Українського козацтва, член ВО «Свобода», член ВУТ «Просвіта» імені Т.Шевченка.

У краєзнавчому музеї за безпосередньої участі Віктора було створено більше десяти туристичних маршрутів, більшість з яких є досить популярними, створено ряд рекламно-інформаційних буклетів, проведено паспортизацію туристичних об’єктів міста. Налагоджена співпраця з туристичними фірмами міст Кіровограду та Олександрії щодо надання туристичних та культурницьких послуг гостям міста. Налагоджена співпраця з обласною бальнеологічною лікарнею у сфері оздоровчого, рекреаційного туризму. Зареєстровано зелену садибу етнографічного спрямування «Вишивана хата». Ініціатор відкриття на базі музею міської громадської організації «Туристично-краєзнавчий клуб «Чорнолісся», метою якої є організація дозвілля мешканців міста, пропаганда здорового способу життя та координація діяльності усіх видів туризму в місті. Регулярно особисто був організатором та учасником різних туристичних змагань і заходів. За сумлінну працю Віктора нагороджено грамотою відділу культури і туризму виконавчого комітету Знам’янської міської ради. Нагороджений дипломом переможця за участь у «І-му Центрально-Українському музейно-туристичному фестивалі» на теренах Заповідника-музею І.Тобілевича «Хутір Надія». Займався й краєзнавчо-пошуковою роботою. Темами його досліджень були «Археологія рідного краю», «Козацький період в історії краю», «Заселення краю», «Національно-визвольна боротьба початку ХХ століття» та інші. За цими темами Віктором Анатолійовичем було розроблено і проведено в навчальних закладах міста ряд відкритих музейних уроків та презентацій.

З початком російської військової агресії проти України пішов добровольцем до 42-го Кіровоградського батальйону територіальної оборони попрощавшись з молодою дружиною і півторарічним сином Мирославом. У спілкуванні з командиром взводу стали відомі подробиці останнього бойового зіткнення, в якому проявив героїзм Віктор Голий. 28 серпня супроводжуючи військову колону з Краматорська до Дебальцевого, яка пересувалась у зону бойових дій, Віктор разом з бойовими товаришами потрапив у засідку.  Ворожий снайпер пробив колесо їхнього автомобіля і смертельно вразив водія Миколу Сінченка що призвело до зупинки бойової машини. Розвернувши зенітну установку, бойовий розрахунок вступив у відкритий бій. Ведучи вогонь по супротивнику, хлопці встигли випустити по нападниках більше двохсот снарядів, завдавши їм чималих втрат. Ворожі міномети та кулемети відкрили шалений вогонь по їхньому розрахунку. Кілька мін вибухнули поряд, чим спричинили поранення чотирьох бійців, а Віктор отримавши смертельне поранення загинув біля своєї зенітної установки.  Викликавши вогонь на себе, Віктор Голий зі своїми побратимами дав можливість вирватися основній колоні з ворожої пастки й загинув смертю героя, врятувавши своїх бойових побратимів.

Вшанувати справжнього героя, громадянина й палкого патріота Віктора Голого 5 вересня зібралася ледве не вся Знам’янка. Труну з тілом загиблого від його домівки і до міського палацу культури, де відбувся жалобний мітинг, військові, козаки та побратими весь час несли центральною вулицею на руках й на шляху процесії постійно лунали оплески і гасла «Герої не вмирають – вмирають вороги!, Слава Україні!, Слава Нації! Україна – понад усе!»  й лягали килимом квіти від вдячних земляків. Поховали героя у селі Плоскому Знам’янського району, за його заповітом, де похована його рідня.

Зокрема прадід Віктора з батькової сторони - Голий  Костянтин Прокопович 1905 року народження учасник національно-визвольних змагань періоду Холодноярської республіки, який у серпні 1920 року 15 річним юнаком приймав участь в знам’янському повстанні проти більшовиків та їх продзагонів. Під проводом отаманів Хмари і Кібця селяни визволили всі населенні пункти району і звільнили Знам’янку від червоних загарбників. Після подавлення повстання по селах району розпочалися масові репресії. Тільки з села Плоского було відправлено до таборів більш як 50 чоловіків, які майже не повернулися до своїх домівок. Костянтина Прокоповича оминули ці переслідування через його молодий вік та мовчанку односельців. Ці історичні події Віктору донесли батьки та бабуся і які він відклав у своїй пам’яті про славне минуле нашого рідного краю. Прадід Віктора з материної сторони – Великий Кузьма приймав участь у боротьбі проти російсько-більшовицських військ в загонах отамана Григор’єва.

Віктор пішов з життя за місяць до свого дня народження. Йому виповнилося б 33 – вік Христа. Він залишив нас не зрадивши присязі, яку він давав Україні вступаючи як до лав Українського Козацтва так і до Збройних Сил України. Проживши коротке, але наповнене відвагою і патріотизмом життя назавжди лишив по собі світлу й невмирущу пам’ять у наших серцях. Хай українська земля яку він захищав до загину буде йому легенькою.

Слава Україні! Героям Слава!

Герої не вмирають!